ѕ≥знайко
ѕошук на сайт≥

«авантажити позакласне читанн€ дл€ другого класу "ўо таке батьк≥вщина" 

 

¬асиль —ухомлинський

я »… ћ”«» ј ÷¬≤– ”Ќ

 

” високому зеленому прос≥ жив ÷в≥ркун.”день в≥н ховавс€ в≥д сонц€. ј €к т≥льки сонечко зайде Ц цв≥ркун вилазить на високе стебло. —€де на зеленому листку Ц перед ним просо, €к л≥с.

—€де й настроюЇ свою скрипку, бо ÷в≥ркун Ц ой, €кий музика! ” нього сп≥вуча скрипочка.

ƒоторкнетьс€ до нењ цв≥ркун смичком Ц бринить дивна, чар≥вна музика. —лухають ту музику дерева й кв≥ти. —лухають зайчики й мишен€та. —лухаЇ увесь степ.

 

¬асиль —ухомлинський

— ≤Ћ№ » ∆ –јЌ ≤¬ я ѕ–ќ—ѕј¬!

 

“ретьокласник ¬асилько запитав у батька:

Ц “ату, а що € робитиму вл≥тку?

Ц ¬≥дпочиватимеш ≥ працюватимеш,Ц в≥дпов≥в батько. Ц «автра поњдемо з≥ мною в поле. ƒобре?

Ц ƒобре! Ц зрад≥в ¬асилько.

¬асильк≥в батько працював агрономом. ¬≥н вставав удосв≥та ≥ њхав у поле.

¬асилько кр≥зь сон почув, €к хтось доторкнувс€ до його плеча. ќй, €к не хочетьс€ вставати! јле пригадав ¬асилько, що сьогодн≥ вони з батьком њдуть у поле. ѕ≥дв≥вс€, подививс€ довкола. Ќадвор≥ ще темно. Ќа неб≥ з≥рки с€ють, а на сход≥ червон≥Ї.

¬асилько вмивс€, посн≥дав з батьком. ќсь вони вже ≥ на подв≥р'њ. ¬асилько показуЇ на рожеве небо на сход≥ й питаЇ:

Ц “ату, що воно таке? „ому небо червоне? Ќевже там пожежа? Ѕатько усм≥хнувс€:

Ц ј х≥ба ти н≥коли не бачив, €к сонце сходить?

Ц Ќе бачив,Ц в≥дпов≥в ¬асилько.

Ц ƒивись,Ц сказав батько. Ц ѕобачиш раз Ц захочетьс€ бачити щодн€.

ѕот≥м вони сто€ли на околиц≥ села. ѕеред ними зелен≥ло пшеничне поле. —он€чн≥ промен≥ блищали в крапельках роси. ¬ блакитному неб≥ сп≥вав жайворонок. ¬асилько сто€в, мов зачарований.

Ц ќй, красиво ж! Ц тихо промовив в≥н. Ц Ќевже щодн€ так красиво?

Ц ўодн€! Ц в≥дпов≥в батько.

Ц —к≥льки ж ранк≥в € проспав! Ц з жалем промовив ¬асилько.

 

¬асиль —ухомлинський

≤ћ≈Ќ»ЌЌ»… ќЅ≤ƒ

 

” Ќ≥ни велика с≥м'€: мати, батько, два брати, дв≥ сестри й бабус€.

Ќ≥на найменша: њй восьмий р≥к. Ѕабус€ Ц найстарша: њй в≥с≥мдес€т два роки. ” бабус≥ тремт€ть руки. Ќесе ложку бабус€ Ц ложка дрижить, крапельки падають на ст≥л.

—коро у Ќ≥ни день народженн€. ћама сказала, що на њњ ≥менини у них буде св€тковий об≥д. Ќа об≥д Ќ≥на нехай запросить подруг.

ќсь ≥ настав цей день. ћама накриваЇ ст≥л б≥лою скатертиною. Ќ≥на подумала: це ≥ бабус€ за ст≥л с€де. ј в нењ ж руки тремт€ть.

Ќ≥на тихенько сказала мам≥:

Ц ћамо, хай бабус€ сьогодн≥ за ст≥л не с≥даЇ.

Ц „ому? Ц здивувалась мама.

Ц ¬ нењ руки тремт€ть.  рапаЇ на ст≥л.

ћама збл≥дла.

Ќе сказавши жодного слова, вона зн€ла з≥ столу б≥лу скатертину ≥ сховала њњ в шафу.

ƒовго сид≥ла мовчки, пот≥м сказала:

Ц ” нас сьогодн≥ бабус€ хвора. “ому ≥менинного об≥ду не буде. ѕоздоровл€ю тебе, Ќ≥но, з днем народженн€. ћоЇ тоб≥ побажанн€: будь справжньою людиною.

 

ћикола “рублањн≥

¬ќЋќ’јЌ —ћ≤Ћ»¬»… ≤ ѕ–”ƒ »…

 

Ћ≥то минуло. ¬ипав сн≥г, пухкий ≥ б≥лий. ѕочалась холодна зима. ј зима в т≥м краю, де жив “ико, т€гнетьс€ довше, н≥ж весна, л≥то та ос≥нь разом. “о холодний край.

як почалась зима, ”мк зробив меншому братов≥ мал≥ нарти. ÷е так≥ саночки, що в них запр€гають собак. —обаки воз€ть на тих нартах людей ≥ вс€кий вантаж.

“ико запр€г ¬олохана в своњ нарти. ¬олохан швидко поб≥г, т€гнучи за собою нарти.

Ќа нартах сид≥в “ико. ѕриЇмно й хороше було кататись.  ≥лька раз≥в ¬олохан обб≥г кругом хати.

“ико захот≥лось поњхати дал≥, ≥ в≥н закричав:

Ц ¬олохане! ¬олохане! Ѕ≥жи в тундру!

¬олохан повернув в≥д хати. —коро в≥н вив≥з “ико на високий горбок у тундру.

ј з другого боку горба лежав на сн≥гу б≥лий ведм≥дь. ѕобачивши хлопц€ ≥ собаку, в≥н схопивс€ на ноги ≥ кинувс€ до них.

Ц ¬олохане! Ц загукав “ико. Ц “≥кай! јй-ай!

ћов вихор, з≥рвавс€ ¬олохан. Ќарти помчали назад. Ўвидко б≥г ведм≥дь, та не догнати йому ¬олохана. –аптом нарти наб≥гли на кам≥нь ≥ так п≥дскочили, що “ико не втримавс€ ≥ впав на сн≥г. Ўирокими стрибками ведм≥дь наближавс€ до хлопчика. ¬олохан, пом≥тивши, що його “ико зоставс€ в сн≥гу, круто завернув назад. ¬≥дважний собака кинувс€ на ведмед€ ззаду ≥ схопив його за задн≥ ноги. ¬едм≥дь гаркнув ≥ повернувс€ до нього. ¬олохан в≥дскочив ≥ теж люто загавкав. “ак в≥н робив к≥лька раз≥в: плигне, вхопить ведмед€ за хв≥ст ≥ знов в≥дскакуЇ. ƒаремно розлючений зв≥р намагавс€ схопити собаку.

“им часом “ико, ск≥льки мав сили в ножен€тах, мчав додому. «адихавс€, упр≥в, а таки вт≥к в≥д ведмед€. ѕриб≥г додому й розказав про все ”мков≥. ”мк схопив рушницю ≥ поб≥г туди, де ведм≥дь ган€вс€ з≥ ¬олоханом. ”мк застр≥лив ведмед€.

 

ёр≥й ярмиш

¬≤ƒ „ќ√ќ ’Ћ≤Ѕ –ќ—“≈

 

Ѕ≥л€ села Ц поле. Ўироке-широке, оком не окинеш.

ƒивилис€ д≥тлахи вранц≥, €к люди орють його.

ƒивились оп≥вдн≥ Ц €к зас≥вають доб≥рним зерном.

ј ввечер≥, коли з пол€ додому йшли натомлен≥ люди, спитали в них:

Ц Ќав≥що в≥д зор≥ до зор≥ працювати? јдже на земл≥ й травичка зелена й кв≥ти гарн≥ сам≥ ростуть.

Ћюди посм≥хнулись ≥ так в≥дпов≥ли д≥т€м:

Ц “ому ми весь день у пол≥ робили, що одну мудр≥сть знаЇмо: ЂЌе земл€ родить хл≥б, а рукиї.

 

¬≥ра јртамонова

Ѕƒ∆≤Ћ ј

 

 оли д≥тей вивели п≥сл€ сну на прогул€нку, вс≥ вони засп≥шили до басейну, €кий виблискував проти сонечка перед входом у дитсадок. ѕ≥д веч≥р вода в басейн≥ нагр≥лас€, €к чай, ≥ вихователька дозволила побовтатись ун≥й ск≥льки кому заманетьс€. ¬олод€ вз€в прутика, привТ€зав до нього нитку з пап≥рцем на к≥нц≥ Ц ≥ вийшла чудова вудочка. ¬олод€ схот≥в закинути вудочку ≥ побачив бдж≥лку. Ѕдж≥лка перебирала лапками.  рильц€ намокли, ≥ вона не могла злет≥ти.

¬олод€ п≥дставив њй прутика, але зморена бдж≥лка не мала сили вибратис€ на нього. “од≥ ¬олод€ вз€в њњ на долоню.

Ц ўо ти робиш? ¬она ж ужалить! Ц загукали д≥ти.

јле бдж≥лка була зовс≥м смирна. ѕочувши п≥д лапками опору, вона розправила крильц€. ј коли вони п≥дсохли, махнула ними ≥ зникла в пов≥тр≥.

’лопчиков≥ було рад≥сно, що вр€тував бдж≥лку.

Ќаступного дн€ в дит€чому садку давали до чаю мед.

Ђѕевне, й мо€ бдж≥лка його носилаї,Ц подумав ¬олод€, ≥ мед видавс€ йому смачним, €к н≥коли.

 

“арас Ўевченко

***

 

≤ забудетьс€ срамотн€

ƒавн€€ година,

≤ оживе добра слава,

—лава ”крањниЕ

 

 

Ћ≥на  остенко

”—≈ ћќ™, ¬—≈ «¬≈“№—я ” –јѓЌј

 

ЅуваЇ, часом сл≥пну в≥д краси.

—пинюсь, не т€млю, що воно за диво,Ц

оц≥ степи, це небо, ц≥ л≥си,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе €к Ї Ц дорога, €вори,

усе моЇ, все зветьс€ Ц ”крањна.

“ака краса, висока ≥ нетл≥нна,

що хоч спинись ≥ з Ѕогом говори.

 

 

“арас Ўевченко

***

 

„и Ї що краще, лучше в св≥т≥,

як укуп≥ жити,

Ѕратам добрим добро певне

ѕознать, не д≥лити?

 

 

≤ван ‘ранко

“» ћ≤… –≤ƒ

 

“и м≥й р≥д, ти дитина мо€,

“и вс€ честь мо€ й слава.

¬ тоб≥ дух м≥й, будуще моЇ,

≤ краса, ≥ держава.

 

 

јндр≥й ћ'€стк≥вський 

Ќј  јЋ»Ќ≤

  

Ќа калин≥ мене мати колихала, 

ўаст€-дол≥ в чист≥м пол≥ вигл€дала. 

ќй калинонько червона, не хилис€, 

¬≥д земл≥ ти сили-соку наберис€.

“≥ л≥та давно минули, в≥длунали,

як мене г≥лл€ високе колихало.

«нов калина коло млина розкв≥таЇ,

ћого р≥дного синочка забавл€Ї.

¬иростай же, м≥й синочку, м≥й соколе!

“об≥ щаст€м колоситьс€ р≥дне поле.

ѕрол€гла тоб≥ на зор≥ путь орлина,

≤ в дорогу проводжаЇ цв≥т-калина.

 

 

јндр≥й ћалишко

–≤ƒЌј ћј“» ћќя

(ѕ≥сн€ про рушник)

 

–≥дна мати мо€, ти ночей не доспала,

“и водила мене у пол€ край села,

≤ в дорогу далеку ти мене на зор≥ проводжала,

≤ рушник вишиваний на щаст€ дала.

 

≤ в дорогу далеку ти мене на зор≥ проводжала,

≤ рушник вишиваний на щаст€, на долю дала.

 

’ай на ньому цв≥те рос€ниста дор≥жка,

≤ зелен≥ луги, й солов'њн≥ гањ,

≤ тво€ незрадлива материнська ласкава усм≥шка,

≤ засмучен≥ оч≥ хорош≥ твоњ.

 

≤ тво€ незрадлива материнська ласкава усм≥шка,

≤ засмучен≥ оч≥ хорош≥, блакитн≥ твоњ.

 

я в≥зьму той рушник, простелю, наче долю,

¬ тих≥м шелест≥ трав, в щебетанн≥ д≥бров.

≤ на т≥м рушничков≥ оживе все знайоме до болю:

≤ дитинство, й розлука, ≥ в≥рна любов.

 

≤ на т≥м рушничков≥ оживе все знайоме до болю:

≤ дитинство, й розлука, й тво€ материнська любов.

 

 

ќксана —енатович

≤–»Ќ„»Ќј –ќЅќ“ј

 

’одить м≥стом погов≥р:

Ї в ≤ринки робот ≤–.

—телить пост≥ль залюбки,

чистить гарно чоб≥тки,

коли треба, то по хл≥б

посп≥шаЇ на об≥д.

ƒуже любить посуд мити,

поливати в хат≥ кв≥ти.

“о й не диво, що ≤ринка

чепурненька, мов картинка!

 

’одить м≥стом погов≥р...

“а ≤ринка в крик:

Ц Ќе в≥р!

Ќ≥, € рóбота не маю,Ц

то сама € прибираю,

≥ сама усе роблю,

бо роботу € люблю!

 

’тось не вм≥Ї до сих п≥р

розшифровувати ≤–?!

 

 

јнатол≥й  остецький

–” ј¬»„ »

 

”зимку, в морози, хуртеч≥ й зав≥њ

“ебе ≥ мене рукавички з≥гр≥ють.

ј тепл≥ в≥д чого вони ≥ чому?

—кажу вам по щирост≥: тепл≥ тому,

ўо наш≥ ласкав≥ бабус≥ ≥ мами

¬пл≥тають тепло своњх рук м≥ж нитками.

 

 

Ћюбов «абашта

—≤¬ј„≤

 

—≥йс€, родис€,

∆ито-пшениц€,

∆ито-пшениц€,

¬с€ка пашниц€.

’ай в наш≥й хат≥

ѕахне хл≥бами,

ѕахне хл≥бами,

ўе й пирогами.

 

 

Ћес€ ”крањнка

¬≈„≈–Ќя √ќƒ»Ќј

( оханiй мамi)

 

 ”же скотилось iз неба сонце,

 «агл€нув мiс€ць в моЇ вiконце.

 ¬же засвiтились у небi зорi,

 ”се заснуло, заснуло й горе.

 ¬ийду в садочок та погул€ю,

 ѕри мiс€ченьку та й заспiваю.

 як же тут гарно, €к же тут тихо,

 ¬ таку годину забудеш лихо!

  ругом садочки, бiленькi хати,

 I соловейка в гаю чувати.

 ќй, чи так красне в €кiй крањнi,

 як тут, на нашiй рiднiй ¬олинi!

 Ќiч обгорнула бiленькi хати,

 Ќемов маленьких дiточок мати,

 ¬iтрець весн€ний тихенько дише,

 Ќемов дiток тих до сну колише.

 

 

 

јнатол≥й  ам≥нчук

Ѕ”ƒ№ ѕ–»–ќƒ≤ ƒ–”√ќћ

 

ќн повзе мурашка,

ќсь хлюпоче р≥чка.

Ќе ламай ромашку,

Ќе топчи травичку.

¬ зелен≥ д≥брова,

¬ китиц€х калина.

√л€нь, €ка чудова

Ќаша ”крањна!

∆уравл≥ над лугом

Ћинуть р≥вним клином.

Ѕудь природ≥ другом,

Ѕудь природ≥ сином.

«най-бо, це не мода,

÷е житт€ потреба.

Ќас в≥та природа

„истим син≥м небом.

 

 

јнатол≥й  ам≥нчук

√ќƒ≤¬Ќ»„ »

 

я ладнаю год≥внички

ƒл€ горобчика й синички,

ƒл€ малого сн≥гурц€

 рихт насиплю ≥ пшонц€.

ѕрил≥тайте, друз≥ мил≥,

Ќе л€кайтесь замет≥л≥!

 

 

ƒмитро Ѕ≥лоус

Ќ≈«¬»„ј…Ќј Ћ≤ ј–Ќя

 

Ћ≥карн€ в зоопарку!

„и вс€к про нењ зна?

Ћ≥кують тут цесарку,

ѕ≥нгв≥на ≥ слона,

≤ олен€ рогатого,

≤ цапа бородатого,

¬едмед€ й кабана,

∆ирафа ≥ Їнота,

¬ерблюда й бегемота,Ц

≤ це Ц не дивина!

 

“а хто б в≥двагу зм≥р€в

„удесних л≥кар≥в,

ўо ход€ть коло зв≥р≥в,

 оло тварин, птах≥в?

¬≥д хворих т≥льки й чути:

Ђће-м-ме!..ї,

Ђ¬е-ве!..ї, Ђћу-м-му!..ї

≤ спробуй-но збагнути,

ўо там болить кому.

 

“ут ст≥льки писку, реву,

√учних п≥сень без нот!

“а тут не скажеш леву:

Ц –озз€в, будь ласка, рот!

ј мавп≥: Ц Ћю-л≥, лю-л≥!..

ѕоспи ≥ще лишеньЕ

јбо: Ц ѕриймай п≥люл≥!

ѕо дв≥, по три на деньЕ

 

Ќе змусиш дику к≥шку

 овтати порошки,

—лона Ц лежати в л≥жку

≤ слухати казкиЕ

« ким трапитьс€ халепа Ц

ѕол≥кувати сл≥д.

ƒо кожного тут треба

Ўукати св≥й п≥дх≥дЕ

 

≤ л≥кар≥ чудов≥

«наход€ть вс≥ шлхи,

јби були здоров≥

≤ зв≥р≥, ≥ птахиЕ