Пізнайко

Завантажити позакласне читання для другого класу "Що таке батьківщина" 

 

Василь Сухомлинський

ЯКИЙ МУЗИКА ЦВІРКУН

 

У високому зеленому просі жив Цвіркун.Удень він ховався від сонця. А як тільки сонечко зайде – цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеленому листку – перед ним просо, як ліс.

Сяде й настроює свою скрипку, бо Цвіркун – ой, який музика! У нього співуча скрипочка.

Доторкнеться до неї цвіркун смичком – бринить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику дерева й квіти. Слухають зайчики й мишенята. Слухає увесь степ.

 

Василь Сухомлинський

СКІЛЬКИ Ж РАНКІВ Я ПРОСПАВ!

 

Третьокласник Василько запитав у батька:

– Тату, а що я робитиму влітку?

– Відпочиватимеш і працюватимеш,– відповів батько. – Завтра поїдемо зі мною в поле. Добре?

– Добре! – зрадів Василько.

Васильків батько працював агрономом. Він вставав удосвіта і їхав у поле.

Василько крізь сон почув, як хтось доторкнувся до його плеча. Ой, як не хочеться вставати! Але пригадав Василько, що сьогодні вони з батьком їдуть у поле. Підвівся, подивився довкола. Надворі ще темно. На небі зірки сяють, а на сході червоніє.

Василько вмився, поснідав з батьком. Ось вони вже і на подвір'ї. Василько показує на рожеве небо на сході й питає:

– Тату, що воно таке? Чому небо червоне? Невже там пожежа? Батько усміхнувся:

– А хіба ти ніколи не бачив, як сонце сходить?

– Не бачив,– відповів Василько.

– Дивись,– сказав батько. – Побачиш раз – захочеться бачити щодня.

Потім вони стояли на околиці села. Перед ними зеленіло пшеничне поле. Сонячні промені блищали в крапельках роси. В блакитному небі співав жайворонок. Василько стояв, мов зачарований.

– Ой, красиво ж! тихо промовив він. Невже щодня так красиво?

– Щодня! – відповів батько.

– Скільки ж ранків я проспав! – з жалем промовив Василько.

 

Василь Сухомлинський

ІМЕНИННИЙ ОБІД

 

У Ніни велика сім'я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся.

Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся – найстарша: їй вісімдесят два роки. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся – ложка дрижить, крапельки падають на стіл.

Скоро у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна нехай запросить подруг.

Ось і настав цей день. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це і бабуся за стіл сяде. А в неї ж руки тремтять.

Ніна тихенько сказала мамі:

– Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає.

– Чому? – здивувалась мама.

– В неї руки тремтять. Крапає на стіл.

Мама зблідла.

Не сказавши жодного слова, вона зняла зі столу білу скатертину і сховала її в шафу.

Довго сиділа мовчки, потім сказала:

– У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.

 

Микола Трублаїні

ВОЛОХАН СМІЛИВИЙ І ПРУДКИЙ

 

Літо минуло. Випав сніг, пухкий і білий. Почалась холодна зима. А зима в тім краю, де жив Тико, тягнеться довше, ніж весна, літо та осінь разом. То холодний край.

Як почалась зима, Умк зробив меншому братові малі нарти. Це такі саночки, що в них запрягають собак. Собаки возять на тих нартах людей і всякий вантаж.

Тико запряг Волохана в свої нарти. Волохан швидко побіг, тягнучи за собою нарти.

На нартах сидів Тико. Приємно й хороше було кататись. Кілька разів Волохан оббіг кругом хати.

Тико захотілось поїхати далі, і він закричав:

Волохане! Волохане! Біжи в тундру!

Волохан повернув від хати. Скоро він вивіз Тико на високий горбок у тундру.

А з другого боку горба лежав на снігу білий ведмідь. Побачивши хлопця і собаку, він схопився на ноги і кинувся до них.

Волохане! загукав Тико. Тікай! Ай-ай!

Мов вихор, зірвався Волохан. Нарти помчали назад. Швидко біг ведмідь, та не догнати йому Волохана. Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг. Широкими стрибками ведмідь наближався до хлопчика. Волохан, помітивши, що його Тико зостався в снігу, круто завернув назад. Відважний собака кинувся на ведмедя ззаду і схопив його за задні ноги. Ведмідь гаркнув і повернувся до нього. Волохан відскочив і теж люто загавкав. Так він робив кілька разів: плигне, вхопить ведмедя за хвіст і знов відскакує. Даремно розлючений звір намагався схопити собаку.

Тим часом Тико, скільки мав сили в ноженятах, мчав додому. Задихався, упрів, а таки втік від ведмедя. Прибіг додому й розказав про все Умкові. Умк схопив рушницю і побіг туди, де ведмідь ганявся зі Волоханом. Умк застрілив ведмедя.

 

Юрій Ярмиш

ВІД ЧОГО ХЛІБ РОСТЕ

 

Біля села поле. Широке-широке, оком не окинеш.

Дивилися дітлахи вранці, як люди орють його.

Дивились опівдні як засівають добірним зерном.

А ввечері, коли з поля додому йшли натомлені люди, спитали в них:

Навіщо від зорі до зорі працювати? Адже на землі й травичка зелена й квіти гарні самі ростуть.

Люди посміхнулись і так відповіли дітям:

Тому ми весь день у полі робили, що одну мудрість знаємо: «Не земля родить хліб, а руки».

 

Віра Артамонова

БДЖІЛКА

 

Коли дітей вивели після сну на прогулянку, всі вони заспішили до басейну, який виблискував проти сонечка перед входом у дитсадок. Під вечір вода в басейні нагрілася, як чай, і вихователька дозволила побовтатись уній скільки кому заманеться. Володя взяв прутика, прив’язав до нього нитку з папірцем на кінці – і вийшла чудова вудочка. Володя схотів закинути вудочку і побачив бджілку. Бджілка перебирала лапками. Крильця намокли, і вона не могла злетіти.

Володя підставив їй прутика, але зморена бджілка не мала сили вибратися на нього. Тоді Володя взяв її на долоню.

Що ти робиш? Вона ж ужалить! загукали діти.

Але бджілка була зовсім смирна. Почувши під лапками опору, вона розправила крильця. А коли вони підсохли, махнула ними і зникла в повітрі.

Хлопчикові було радісно, що врятував бджілку.

Наступного дня в дитячому садку давали до чаю мед.

«Певне, й моя бджілка його носила»,– подумав Володя, і мед видався йому смачним, як ніколи.

 

Тарас Шевченко

***

 

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України

 

 

Ліна Костенко

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА

 

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

 

 

Тарас Шевченко

***

 

Чи є що краще, лучше в світі,

Як укупі жити,

Братам добрим добро певне

Познать, не ділити?

 

 

Іван Франко

ТИ МІЙ РІД

 

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава.

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава.

 

 

Андрій М'ястківський 

НА КАЛИНІ

  

На калині мене мати колихала, 

Щастя-долі в чистім полі виглядала. 

Ой калинонько червона, не хилися, 

Від землі ти сили-соку наберися.

Ті літа давно минули, відлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Мого рідного синочка забавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе!

Тобі щастям колоситься рідне поле.

Пролягла тобі на зорі путь орлина,

І в дорогу проводжає цвіт-калина.

 

 

Андрій Малишко

РІДНА МАТИ МОЯ

(Пісня про рушник)

 

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

 

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

 

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

 

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

 

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

 

Оксана Сенатович

ІРИНЧИНА РОБОТА

 

Ходить містом поговір:

є в Іринки робот ІР.

Стелить постіль залюбки,

чистить гарно чобітки,

коли треба, то по хліб

поспішає на обід.

Дуже любить посуд мити,

поливати в хаті квіти.

То й не диво, що Іринка

чепурненька, мов картинка!

 

Ходить містом поговір...

Та Іринка в крик:

Не вір!

Ні, я рóбота не маю,

то сама я прибираю,

і сама усе роблю,

бо роботу я люблю!

 

Хтось не вміє до сих пір

розшифровувати ІР?!

 

 

Анатолій Костецький

РУКАВИЧКИ

 

Узимку, в морози, хуртечі й завії

Тебе і мене рукавички зігріють.

А теплі від чого вони і чому?

Скажу вам по щирості: теплі тому,

Що наші ласкаві бабусі і мами

Вплітають тепло своїх рук між нитками.

 

 

Любов Забашта

СІВАЧІ

 

Сійся, родися,

Жито-пшениця,

Жито-пшениця,

Всяка пашниця.

Хай в нашій хаті

Пахне хлібами,

Пахне хлібами,

Ще й пирогами.

 

 

Леся Українка

ВЕЧЕРНЯ ГОДИНА

(Коханiй мамi)

 

 Уже скотилось iз неба сонце,

 Заглянув мiсяць в моє вiконце.

 Вже засвiтились у небi зорi,

 Усе заснуло, заснуло й горе.

 Вийду в садочок та погуляю,

 При мiсяченьку та й заспiваю.

 Як же тут гарно, як же тут тихо,

 В таку годину забудеш лихо!

 Кругом садочки, бiленькi хати,

 I соловейка в гаю чувати.

 Ой, чи так красне в якiй країнi,

 Як тут, на нашiй рiднiй Волинi!

 Нiч обгорнула бiленькi хати,

 Немов маленьких дiточок мати,

 Вiтрець весняний тихенько дише,

 Немов дiток тих до сну колише.

 

 

 

Анатолій Камінчук

БУДЬ ПРИРОДІ ДРУГОМ

 

Он повзе мурашка,

Ось хлюпоче річка.

Не ламай ромашку,

Не топчи травичку.

В зелені діброва,

В китицях калина.

Глянь, яка чудова

Наша Україна!

Журавлі над лугом

Линуть рівним клином.

Будь природі другом,

Будь природі сином.

Знай-бо, це не мода,

Це життя потреба.

Нас віта природа

Чистим синім небом.

 

 

Анатолій Камінчук

ГОДІВНИЧКИ

 

Я ладнаю годівнички

Для горобчика й синички,

Для малого снігурця

Крихт насиплю і пшонця.

Прилітайте, друзі милі,

Не лякайтесь заметілі!

 

 

Дмитро Білоус

НЕЗВИЧАЙНА ЛІКАРНЯ

 

Лікарня в зоопарку!

Чи всяк про неї зна?

Лікують тут цесарку,

Пінгвіна і слона,

І оленя рогатого,

І цапа бородатого,

Ведмедя й кабана,

Жирафа і єнота,

Верблюда й бегемота,–

І це – не дивина!

 

Та хто б відвагу зміряв

Чудесних лікарів,

Що ходять коло звірів,

Коло тварин, птахів?

Від хворих тільки й чути:

«Ме-м-ме!..»,

«Ве-ве!..», «Му-м-му!..»

І спробуй-но збагнути,

Що там болить кому.

 

Тут стільки писку, реву,

Гучних пісень без нот!

Та тут не скажеш леву:

– Роззяв, будь ласка, рот!

А мавпі: – Лю-лі, лю-лі!..

Поспи іще лишень…

Або: – Приймай пілюлі!

По дві, по три на день…

 

Не змусиш дику кішку

Ковтати порошки,

Слона – лежати в ліжку

І слухати казки…

З ким трапиться халепа –

Полікувати слід.

До кожного тут треба

Шукати свій підхід…

 

І лікарі чудові

Знаходять всі шляхи,

Аби були здорові

І звірі, і птахи…