Пізнайко
До розділу: Все для раннього розвитку

Телевізор: дитяча няня?

Знайомство з телевізором у багатьох малюків починається ще у віці до 1 року, коли мама вмикає «ящик», щоб подивитися улюблений телесеріал чи ток-шоу. Дитина при цьому повертає голівку на звук, помічає яскраву картинку. Далі батьки, стомлені на роботі, садять дитину переглянути мультфільм чи пізнавальну передачу, звільняючи собі час для власних справ. Потім малюк вже й сам просить увімкнути йому телевізор або й самотужки чудово вправляється з пультом. І ось він уже годинами сидить перед блакитним екраном, влаштовує істерики, якщо його відривають від споглядання, відмовляється їсти без рухомих картинок. Знайома ситуація, чи не так? Телевізор входить у життя дитини і стає її ліпшим другом. Може, це не так вже й погано? Адже малий під час перегляду не бешкетує, не кричить, не вимагає до себе уваги, не займається дурницями…

Спробуймо з’ясувати, чи дійсно телевізор такий корисний в ролі «няні».

Коли малюк дивиться телевізор, перед його очима проходить нескінченна низка образів, що змінюються. Це дуже стомлює, в першу чергу, його зір. У книжці розглядати ілюстрацію можна довго – так довго, як хочеться. Погляд при цьому переміщується на ті елементи ілюстрації, які найбільше цікавлять у цей момент. При перегляді ж телевізора око малюка не встигає зупинитися на одній точці, як вона вже змінюється. І так без кінця. Результатом цього є так званий «застиглий погляд» – погляд, який не намагається сконцентруватися і спрямований в одну точку. Численна зміна кадрів призводить ще й до перенапруження нервової системи, оскільки мозку потрібно опрацювати всі образи, що надходять до нього. Загалом, дитина дуже емоційно ставиться до побаченого, хоча і не встановлює логічних зв’язків між картинками, оскільки просто не вміє цього робити. А у віці до 4 років маля взагалі сприймає все побачене за дійсність, бо не здатне розрізняти реальне та вигадане.

Якщо так, то нема чого й дивуватися, якщо після рекламних роликів дитина віритиме, що матиме купу друзів, придбавши шоколадку. Тут треба окремо сказати про те, що рекламу роблять професіонали, які чудово розуміються на способах впливу на людей. Саме тому людина у виборі будь-яких товарів надає перевагу розрекламованим. Що вже казати про дитину, на яку ще легше вплинути, адже вона все сприймає на віру?

Дехто з батьків тішить себе думкою, що їхні діти не проводять час перед телевізором безцільно, оскільки дивляться розвивальні програми. Це також спірне питання. По-перше, наскільки якісними є ці програми, можна лише здогадуватися. Більшість із них створюються без участі дитячих психологів, педагогів, логопедів, педіатрів і після консультацій маркетологів і піар-менеджерів. Поміркуйте самі, для чого створено такі передачі. По-друге, дуже наївно вважати, що пасивне споглядання може чомусь навчити. Дитина вчиться в активному спілкуванні. Щоб навчити малюка говорити, з ним треба розмовляти. А щоб навчити правильно говорити, варто багато розмовляти, читати, розповідати казки, співати пісень. Телевізор геть не спонукає до спілкування, бо він не ставить запитань, не загадує загадок, не вимагає повторити за ним слово і не перевіряє правильність його промовляння. Дивлячись лише на героїв мультфільмів, не можна опанувати правильну артикуляцію. У анімованих героїв її немає. Батькам варто пам’ятати, що оволодіння мовою відбувається безпосередньо в живому діалозі, коли у малюка задіяні голосовий апарат, відчуття, міміка, жести. Ось чому діти, які багато часу проводять перед екраном, здебільшого мовчать, пізніше починають зв’язно говорити, надають перевагу спілкуванню за допомогою жестів і вигуків.

Більше того, звичка пасивно спостерігати за зміною картинок у телевізорі призводить до того, що у дитини з’являється дефіцит концентрації і менше розвиваються творчі здібності. Малюка перестають цікавити інші заняття, йому потрібні постійні зорові враження, до яких він звик. Дитина відвикає придумувати для себе нові ігри, їй не хочеться малювати, ліпити, конструювати. А звідси пасивність, неуважність, невміння зосереджуватися. І якщо для дошкільника це півбіди, то для молодшого школяра – це причина неуспішності й відставання.

Ось дуже коротко про «плюси» перебування дитини в залежності від телевізора. І це ми ще не торкалися теми жорстокості й агресії з боку дітей, які наслідують войовничих і розкутих героїв сучасних мультфільмів з їхньою часто хамською поведінкою і безкультурною мовою… Ліпше поговорити, як запобігти такій ситуації, коли телевізор займає місце батьків і друзів.



Дата публикації: 12.12.2013